Село Горішні Шерівці вперше згадується під 1453 роком. Точних відомостей щодо походження назви села немає, проте існує декілька варіантів виникнення цієї назви.
Історія села сягає у далеке минуле. На околиці сіл Горішні Шерівці та Задубрівка виявлено залишки поселень трипільської культури бронзової доби (III-II тис. до н. е.). У скіфську епоху (VII-III ст. до н. е.), коли виробництво заліза набрало досить високого розвитку, територію Чернівецької області заселяли землеробсько-скотарські племена, які згадуються Геродотом під іменем скіфи-орачі (західноподільська культура).
Слов’янські пам’ятки VI-IX ст. можна поділити на дві хронологічні групи (ранні – VI-VII ст., пізні – VIII-IX ст.). В урочищі гори Горгони розкопано слов’янське поселення VI-VII ст. Слов’янські поселення розташовуються за певною системою, групуються окремими відособленими гніздами. Так, наприклад, біля верхів’я річки Чоботарки та її приток поблизу с. Горішні Шерівці розташовані 8 слов’янських поселень, які займають територію діаметром до 5 км.
До складу Горішньошеровецького гнізда, крім селищ, входить городише на високому пагорбі Толока. Його майданчик 150 х 80 м обнесений оборонним ровом. Під час розкопок знайдено сліди оборонної стіни, яка на окремих ділянках була скріплена зрубами-опорами, опущеними в материк на глибину 1 м. В північній частині майданчика знайдено сліди довгого наземного будинку, що примикає до оборонної стіни. На укріпленому майданчику городища розкопані напівземлянки з печами-кам’янками, ямами-погребами, знайдено залізні шлаки. Приміщення розкопаного зрубу-опори, очевидно, використовувалося як реміснича майстерня. Тут розташоване вогнище, знайдено шлаки. Городище – господарсько-адміністративний центр VІІІ-ІХ ст. – було, очевидно, організуючим, об’єднуючим центром для населення, що входило до складу гнізда- общини. Зберігся оборонний рів, який оточує майданчик розміром 70 x 150 м, де розкопані залишки дерев’яних будинків з вогнищем. Функції князівської фортеці Х-ХІ ст. яскраво виражені в археологічних матеріалах городища Горішні Шерівці – ІІ. Це городище розташоване на вершині гори (483 м), що є однією з найвищих у системі Хотинської височини. На вершині цієї гори (її називають Городище) збереглися масивні земляні вали й глибокі рови. При дослідженні валів виявлено, що їх насипали племена ранньозалізної доби у ІІ-І ст. до н. е. Ці вали були потім використані для спорудження князівської фортеці. Головний вал городища, що оточує майданчик 100 х 70 м, будівельники давньоруської фортеці використали як платформу, на якій поставили в одну лінію оборонні зруби. Від оборонних зрубів залишилися лише обгорілі колоди, які лежать уздовж вершини валу й утворюють дві паралельні лінії, розміщені одна від одної на відстані 2м
Селище-супутник князівської фортеці в Горішніх Шерівцях розташовувалося на тій же горі, на горизонтальних майданчиках південного схилу, на 10-15 м нижче центрального майданчика городища. На території селища також збереглися сліди житла у вигляді западин. У розкопаній западині знайдено напівземлянку (3,8 х 3,6 м), заглиблену в материк на 1 м. В її північно-східному куті розташована зруйнована піч-кам’янка. В цій напівземлянці знайдено уламки ліпної й гончарної кераміки, яка датується не пізніше першої половини X ст. Така ж кераміка виявлена й на території городища. Очевидно, князівська фортеця в Горішніх Шерівцях побудована на рубежі ІХ-Х ст. Приблизно в цей же час були спалені укріплення городища общинного центру Горішні Шерівці – І
Йому на зміну прийшов новий центр суспільного життя, цього разу уже феодальний. Утвердження нових порядків не було мирним. Тільки цим можна пояснити той факт, що в кінці IX – на початку X століття городищ, общинний центр Горішні Шерівці – І, було спалено і замість нього споруджено городище – феодальний центр Горішні Шерівці – ІІ. Очевидно, общинні центри руйнувалися силою військово-феодальної знаті, влада якої саме в цей час йшла на зміну влади родоплемінної верхівки. Князівська фортеця в Горішніх Шерівцях проіснувала понад два століття: від початку X ст. до середини XII ст. Є всі підстави стверджувати, що це була фортеця київських князів. Вона була побудована після встановлення влади київських князів на цих землях і припинила своє існування, як тільки київські князі втратили тут свій вплив.
Під час монголо-татарської навали населення села Горішні Шерівці неодноразово переховувалося у лісах. Тоді ця місцевість була покрита густим лісом, який слугував схованкою для жителів невеличкого села, що розташувалося біля річки Будильче. Щоб легше переховуватися, люди робили з гілок дерев «буди», які потім називали «будильці», що означало для них сховище.
Від 1359 р. південна частина, а в кінці XV ст. північна частина Буковини входила до складу Молдавії. Головними верствами – станами за час молдавського періоду були з різними підгрупами бояри, духівництво, міщани, селяни, невільники. Відповідно до величини маєтків, бояри поділялися на «великих» і «малих». На Буковині розрізнялися чотири групи шляхти: бояри, мазилі, рупташі і резеші (дідичі).
Найбільше число селян становили кріпаки. Кріпаками ставали також військові полонені, яких здобували у сусідніх країнах. Найбільше таких полонених забирали з Покуття й Поділля, чим зміцнювався український елемент на Буковині протягом ХVІ ст. До категорії підданих селян долучалися й добровільні поселенці з сусідніх країв, які сюди приходили на заклик бояр чи монастирів. Їм спочатку давалися певні свободи (від цього називалися ці села слободами чи слободзіями: Слобідка – Шерівці Долішні).
З 1514 по 1772 р. територія села, як і територія всієї Північної Буковини, перебувала під турецьким гнітом. Жителі Горішніх Шерівців терпіли подвійний гніт як з боку власних феодалів, так і з боку іноземних загарбників. Турки робили окремі набіги на село, забирали полонених і відходили. Згадкою про ці часи є Турецька пивниця, розташована на околиці села (з повідомлень старожилів с. Горішні Шерівці). З 1774 р. територія Буковини стає володінням Австрії. З самого початку окупації території краю відводилась роль аграрно-сировинного додатку.
Хвиля революції 1848 р. у Європі сколихнула й буковинців. Повстання селян під проводом Лук’яна Кобилиці охопило весь край. Селяни проявляли одностайність, вимагаючи скасування кріпосного права й панщини. Австрійський уряд, наляканий розмахом селянської боротьби й революцією, змушений був 9 серпня 1848 р. видати патент про скасування феодальних повинностей селян на Буковині. Селянська реформа розчистила шлях до розвитку капіталізму, до піднесення господарської діяльності й на території Горішніх Шерівців. Так, у цей період в селі було збудовано спиртову фабрику (ґуральню), продукція якої йшла за межі Буковини. На панській плантації в основному вирощувалися цукрові буряки для продажу на цукрові заводи.
У 1871 р. було збудовано початкову школу, де навчалися діти переважно заможних селян. У 1890 р. почалося будівництво цегельні. Проникнення капіталізму на село призвело до розшарування селянства: куркулі вели господарство капіталістичного типу, а бідняки шукали виходу з важкого становища в еміграції. Так, у 1899 р. в Канаду емігрувало 56 чоловік. Селяни стихійно виступали проти поміщика Юстера (1905 р.), який наймав на роботу селян з інших сіл.
Воєнні події Першої світової війни 1914-1918 років не стали такими згубними, як для наддністрянських сіл Заставнівщини. Більше того, під час боїв у грудні 1915 – січні 1916 рр. австрійська влада терміново евакуювала жителів із зони бойових дій у Горішні Шерівці. Евакуйованих підселяли до горішньошеровецьких сімей, місцева громада надавала їм допомогу у вигляді продуктів і фуражу (частина людей прибула на власних возах з кіньми).
В період румунської окупації в селі Горішні Шерівці, як і по всій території краю, не втихає невдоволення окупаційним режимом. 17 листопада 1919 р. повстали солдати-українці 113-го полку, який дислокувався в Чернівцях. Серед повсталих були жителі Горішніх Шерівців Фельдичук Л. Д. (1898 р. н.), Литвинюк Д. Н. (1898 р. н.). Солдати проголошували: «Не будемо служити румунам!», «Хай живе Україна!». В краї проводилася насильницька румунізація населення. Жителі села змушені були розмовляти румунською мовою, змінилася назва села – Широуци де Сус (з розповіді жителів с. Задубрівки Козака К. І. та Ісопенка М. Г.). Жандарми почували себе господарями в селі й карали селян за будь-яку провину. Прикладом для підлеглих ставали і їх начальники, про що свідчить такий факт.
Після нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз у Заставнівському районі була проведена часткова мобілізація чоловіків 1906-1918 років народження, ними комплектувалися полки і батальйони 6-ї і 96-ї гірських та 164-ї стрілецької дивізій, 25-й шляхово-експлуатаційний полк та інші частини. Серед мобілізованих були жителі села Горішні Шерівці. За роки війни радянська влада мобілізувала на фронт 221 жителя села. Із них 102 жителі не повернулися з фронтів війни, 21 – пропав безвісти, повернулися у село 117 чоловік, 49 – поранено. Вдячні односельчани спорудили в центрі села пам’ятник загиблим воїнам за проектом задубрівського майстра-архітектора Миколи Ісопенка.
Період 1946-1947 рр. для жителів села Горішні Шерівці був украй важким. Село охопила посуха весни-літа 1946 р. Незважаючи на низький врожай 1946 р., влада району вилучила із села практично все зерно в рахунок виконання плану поставки державі. Забирали все до останньої зернини, навіть останні залишки посівного зерна. Наслідком такої політики став голодомор. У Садгорі та м. Чернівці жителі були забезпечені картковою системою видачі продуктів харчування, а селяни таких карток не мали. Факти свідчать про те, що в селі був голод. Особливо трагічною виявилась перша половина 1947 року. Ослаблені голодом, селяни стали дуже хворіти, здебільшого діти і люди похилого віку. Кількість хворих збільшилась після того, як влітку 1947 р. розпочалися жнива.
Вже восени 1947 року ситуація в селі поліпшилася, бо багатий урожай зумів нагодувати людей. Але люди все ще бідували, бо великого достатку не мали. Діти завжди просили хліба. Точних даних про кількість жертв від голоду в архівних документах села не збереглося, але із свідчень старожилів видно, що це дійсно був голодомор, штучно породжений радянською владою.
Змінилося життя села Горішні Шерівці після 1947 року. 4 жовтня 1950 року селяни створили колгосп iм. Ворошилова, який об’єднав колгосп «Молода гвардія» (с. Горішні Шерівці, 1948 p.) i «Велика перемога» (с. Задубрівка). Головою колгоспу став Костенюк В. Л., головою сільської ради – Старий Аксентій Якович. У 1949 році в Горішніх Шерівцях почала працювати спочатку семирічна, а згодом восьмирічна школа, яка розміщувалась у приміщенні початкової школи, збудованої ще в 1871 році. У 1967 році колгосп збудував середню школу, яка функціонує понині (розрахована на 250 місць, навчається 470 учнів). У 1989 році почала працювати нова амбулаторія. В 1992 році введено в дію нове приміщення відділення зв’язку та сільської ради. У 1993 році на базі колгоспу створено селянську спілку імені Шевченка, почалося розпаювання всієї землі. У 1999 році селянську спілку реформовано у товариство з обмеженою відповідальністю імені Шевченка.
